«ЦЕ ЦІКАВО». ДОСВІД ДЕЖАВЮ: чому нам здається, що це вже було?

  

Від 60 до 97% людей хоча б раз, але переживали це дивне почуття, коли події, що відбуваються з ними зараз, вже відбувалися з ними раніше, а місце, де вони опинилися в сьогоденні, вони вже відвідували в минулому. Таке відчуття «вже баченого» називають гарним словом «дежавю», від французького déjà vu.

Звідки береться це дивне відчуття і чому виникає? Психологія і філософія, медицина і релігія дають різні пояснення цьому унікальному феномену. Подумати про це сьогодні пропонуємо вам.

 — У вас не буває?.. Ось ви приходите кудись уперше… А вам здається, що ви тут уже були. І все ніби знайоме: запахи, звуки… У вас не буває?

— Ні, не буває. Я завжди пам’ятаю, де я була, коли і з ким

Із розмови студентів

Цілком можливо, ви вже читали саме цю статтю.

І якщо вам так здалося, то ви щойно пережили досвід дежавю, бо цю статтю ви читати раніше ніяк не могли, тому що її буде написано тільки сьогодні і про зміст її не знає ніхто, навіть сам автор, що пише її, лише смутно щось припускає.

У кожного з нас є власний досвід дежавю, але розповісти людина може тільки про пережите ним особисто.

Принаймні поділюсь: у мене було два чи три досвіди дежавю, тривали вони всього по кілька секунд і так само швидко зникали, як з’являлися.

Одного разу я ввійшов у незнайоме приміщення і раптом відчув, що я вже був тут раніше, хоча чудово розумів, що я тут опинився вперше. Через кілька секунд, а тривало моє дежавю не більше десяти секунд, а може й менше, я вже нічого подібного не відчував і спокійно розглядав приміщення, до якого ввійшов.

Дежавю було подібно до краплі води, яка в сонячний день невідомо звідки прилетіла і впала на лоба прямо з неба; ти надмірно дивуєшся, навіть дивишся вгору, вивчаючи небо, а потім, дивуючись, витираєш цю краплю води і йдеш собі далі, наче й не було нічого.

Дежавю нагадувало мені певний стан, коли береш книгу, а відкриваючи її, розумієш, що вже колись читав її, хоч насправді ти впевнений у тому, що взяв її в руки вперше.

ЩО ТАКЕ ДЕЖАВЮ В НАУКОВОМУ АСПЕКТІ?

Незважаючи на те, що феномен дежавю старий як світ і ще Піфагор говорив про те, що пам’ятає свої попередні життя, а перші письмові згадки про нього зустрічаються в 400 році і сягають святого Августина, який називав відчуття дежавю «хибними спогадами», науковий інтерес до явища виник лише 150 років тому.

Поняття дежавю увійшло в науковий ужиток з легкої руки французького психолога та філософа Еміля Буарака, який у 1876 році вперше згадав його у книзі «Майбутнє психологічних наук».

З того часу явище дежавю стало предметом вивчення для фахівців безлічі напрямів: філософів та психіатрів, парапсихологів та містиків, письменників та віщунів.

Але загальноприйнятим у наукових колах визначенням дежавю вважається формулювання психіатра із Сіетла Вернона Неппе  1983 року:

«Дежавю — це будь-яке суб’єктивно недоречне враження близькості справжнього досвіду з невизначеним минулим».

ЯКІ БУВАЮТЬ ВИДИ ДЕЖАВЮ?

— Поки ви грали, у мене знову виникло відчуття, ніби я вже бачила вас. За фортепіано. Щось на зразок дежавю.

Я знизав плечима:

— Кажуть, дежавю зовсім не вигадка.

— А один із симптомів шизофренії, — поспішив вставити Мартін

Метт Хейг «Як зупинити час»

Дежавю з медичної точки зору буває патологічним та непатологічним. Відмінність тут суттєва: психічно здорова людина сприймає дежавю адекватно, розуміючи, що відчуття дежавю обманює її, хвора ж людина сприймає відчуття «вже баченого» як справжню реальність і впевнена, що події та місця, в яких вона опинилась, абсолютно точно мали місце в минулому.

Хворі на патологічну форму дежавю зазвичай страждають на серйозні психічні захворювання, такі як скронева епілепсія, та їх дежавю супроводжується галюцинаціями, «голосами в голові» й іншими психічними розладами.

Інтерес вчених викликають обидві форми дежавю, але для нас важливіше зрозуміти дежавю здорових людей, бо тут таємниця феномена є менш осяжною і зрозумілою.

Досліджень щодо походження дежавю не так багато, оскільки дежавю — це такий психологічний стан, який не можна викликати штучним шляхом. Виникає воно рідко — від одного до десяти разів за все життя — і люди, що пережили досвід дежавю, при опитуваннях вчених мало що можуть згадати.

Всі описи дежавю дуже мізерні, а припущення вчених носять не емпіричний характер, а характер теоретичних гіпотез і припущень.

ЧОМУ ВИНИКАЄ ДЕЖАВЮ?

Існує кілька гіпотез щодо проблеми походження дежавю:

1. Дежавю виникає, коли є невідповідність інформації, отриманої людиною, з її інтерпретацією.

2. Дежавю пов’язане зі збоєм у пам’яті, коли мозок неправильно інтерпретує спогади, що виникають за певної ситуації.

3. Дежавю «любить» людей із тривожними і панічними розладами та виникає через стрес.

4. Дежавю викликається наркотичними речовинами та провокується деякими ліками.

5. Дежавю патологічне пов’язане з проблемами у скроневій частці мозку при епілепсії, коли хворі відчувають дежавю перед епілептичним нападом.

Енн Клірі, професор когнітивної психології Університету штату Колорадо, відома своїми дослідженнями дежавю, визначила, що «у процесі розпізнавання чогось мозок коливається між двома різними типами пам’яті: спогадом та впізнаванням».

І якщо під час дежавю ми впевнені, що бачимо знайоме місце чи потрапили до такої ситуації, то ми не знаємо — чому це сталося.

Експерименти, проведені командою Енн Клірі, привели вчених до такого результату: «Дежавю може виникнути, коли певні аспекти поточної ситуації нагадують певні аспекти ситуацій, які раніше мали місце. Коли є багато збігів між елементами нової та старої ситуації, ми маємо сильне почуття знайомості».

Інші вчені вивчили вікові особливості дежавю.

ЯКІ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ, І ХТО ЧАСТІШЕ ЗА ВСІХ ВІДЧУВАЄ ДЕЖАВЮ?

— У вас дежавю, місіс Ланкастер?

— Ну, це навряд, але я можу пошукати на кухні…

Із фільму «День бабака» (1993)

Опитування тих, хто відчував дежавю, свідчать про те, що з віком частота можливих відчуттів «вже баченого» зменшується.

Одна з версій, чому молодість схильніша до дежавю, була розроблена дослідником цього явища Крісом Муленом, когнітивним психологом із французького Університету Гренобль-Альпи:

«Можливо, справа не в тому, що люди похилого віку не породжують його, просто вони вже не мають тієї впевненості, властивої молодим, що їхні відчуття помилкові. Тож, юні зумери, насолоджуйтесь тим, що ви відчуваєте все це, доки є така можливість».

Існує також припущення, що дежавю часто відчувають ті, хто багато подорожує та дивиться художні фільми. Найімовірніше, розширення загального кругозору та перебування у нових місцях сприяє більш частому відчуттю дежавю. А тому, якщо хочете відчувати його частіше, ніж інші, не будьте домосідом, а подорожуйте і в перервах між поїздками не забувайте подивитися хороше кіно.

Як подорожі, так і якісний кінематограф навіть без дежавю зроблять вас щасливішими, а це цілком непоганий результат для кожного прожитого життя.

Мартін Гал

Український письменник