24 лютого 2022 року — день, що змінив не лише хід світової історії, а й день відліку нового виміру долі кожного з нас. Ми вже ніколи не станемо колишніми, бо страшні події стрімко й без стуку увійшли до нас у дім. Усі раптом опинилися в пащі смерті — всередині самої гільйотини — та побачили в отворі дверей прокажене обличчя війни в образі безжального маніяка й серійного вбивці.
Тепер ми знаємо, і знаємо вже не з книжок, що історія людства — це історія воєн і наслідків, які вони приносять у життя людей. Рідкісним винятком в історії вважається покоління, якому вдалося прожити своє життя від народження до смерті, так і не пізнавши лиха війни.
На жаль, нам, поколінням українців, які живуть нині, у цьому не пощастило.
Для розуміння того, що чекає на нас попереду, які психологічні, моральні та фізичні проблеми очікують на Україну й українців після перемоги, ми повернемося на століття назад і спробуємо почути відлуння подій Першої світової війни та не лише зрозуміти особливості того, що відбувається, а й підготуватися до нових викликів повоєнного життя.
У цьому нам допоможуть письменники «втраченого покоління».
ЩО ТАКЕ «ВТРАЧЕНЕ ПОКОЛІННЯ»
З’явилося покоління, яке виросло для того, щоб знайти всіх богів мертвими, будь-яку віру в людину — порушеною
Ф. С. Фіцджеральд «По цей бік раю» (1920)
Старт XX століття був позначений небувалим економічним зростанням у країнах Заходу, і здавалося, що нічого не віщує біди, проте літо 1914 року вибухнуло страшною грозою, ознаменувавши собою початок Першої світової війни.
Покоління молодих людей того часу з 38 держав виявилося попри власну волю втягнутим у першу з великих трагедій XX століття і пізнало всі жахіття воєнних дій.
Мільйони людей було вбито й поранено, десятки мільйонів повернулися зі світової бійні з величезними психологічними проблемами — вони не могли адаптуватися до мирного життя, дуже часто спивалися, божеволіли або закінчували життя самогубством.
Покоління цих людей, народжених у період з 1883 по 1900 рік, яким довелося особисто взяти участь у Першій світовій війні, а після її завершення випробувати весь жах складного входження в повоєнне життя, стали називати «втраченим поколінням».
Письменників, які особисто брали участь у Першій світовій війні та потім осмислили її наслідки у своїх творах, назвали письменниками «втраченого покоління».
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТЕРМІНА
Усі ви — втрачене покоління
Гертруда Стайн. Епіграф до роману Ернеста Гемінґвея «І сходить сонце» (1926)
Коли Ернест Гемінґвей 21 вересня 1925 року написав під заголовком свого першого роману ці два слова — «втрачене покоління», то навряд чи він тоді підозрював, що дасть ім’я цілому поколінню людей і позначить важливу віху у світовій літературі першої половини XX століття.
Епіграф з точністю вказав і на авторство терміна, хоча справжня історія появи цього словосполучення пізніше була докладно описана Гемінґвеєм у його книжці «Свято, яке завжди з тобою»:
«У старого «форда» моделі «Т», на якому в ті роки їздила міс Стайн, щось трапилося із запалюванням, і молодий механік, який пробув на фронті останній рік війни й тепер працював у гаражі, не зміг його полагодити, а можливо, просто не захотів лагодити її «форд» позачергово. Хай там як, він виявився недостатньо sérieux, і після скарги міс Стайн господар зробив йому сувору догану. Господар сказав йому: «Усі ви — génération perdue!» — Ось хто ви такі! І всі ви такі! — сказала міс Стайн. — Уся молодь, яка побувала на війні. Ви — втрачене покоління».
ХТО ВОНИ — ПИСЬМЕННИКИ «ВТРАЧЕНОГО ПОКОЛІННЯ»
Ця книга не є ані звинуваченням, ані сповіддю. Це лише спроба розповісти про покоління, яке згубила Перша світова війна, про тих, хто став її жертвою, навіть якщо врятувався від снарядів
Еріх Марія Ремарк, передмова до роману «На західному фронті без змін» (1929)
І хоча література «втраченого покоління» стартує романом Джона Дос Пассоса «Три солдати», що побачив світ 1921 року, справжнім успіхом став рік 1929-й. Три найвеличніші романи про Першу світову війну були видані одночасно: «На західному фронті без змін» Ремарка, «Смерть героя» Річарда Олдінгтона і «Прощавай, зброє!» Ернеста Гемінґвея.
Усі ці книжки супроводжував небувалий читацький успіх, і вони заслужено склали золотий фонд літератури «втраченого покоління». Кожен з авторів мав власний і неповторний досвід війни, але всі разом вони розкрили загальні тенденції впливу на людську психіку воєнних дій, складність входження в мирне життя, описали нову форму дружби, яка можлива тільки на війні.
Усі ці емоції та думки учасників подій були вкрай щирими, письменникам не потрібно було уявляти собі чужий біль, ні, все, що від них вимагалося, — відшукати такі прийоми письма, які не залишили б читача байдужим.
Їм багато чого вдалося, та кожен зробив це по-своєму.
Еріх Марія Ремарк, який має найтриваліший військовий досвід, провівши майже рік на передовій у Фландрії, був п’ять разів поранений і після одного з поранень дивом залишився живим. Він зосередив свою увагу на описі «внутрішньої кухні» війни, на побутових особливостях окопного життя, дуже точно описав феномен фронтового братерства, наголосивши на найтонших зв’язках, які допомагають гідно переносити всі тяготи військового життя.
Ремарк говорить про війну від першої особи, часто з гумором, описуючи не тільки те, як герої воюють, а й те, як вони сплять, їдять і тиняються без діла. Розмови учасників війни та подробиці військового побуту дають повну картину подій, зображуючи зсередини не тільки факти атак і бомбардувань, а й психологічний стан героїв.
Річард Олдінгтон починав участь у Першій світовій війні 1916 року рядовим солдатом, але пізніше був висвячений в офіцери англійської армії і воював на Західному фронті. Війна сильно змінила його уявлення про світ і суттєво вплинула на творчість. Роман «Смерть героя» описує не лише негативні наслідки війни, а й слугує засудженням мілітаризму в будь-якій його формі.
Олдінгтон глибоко розкриває сутність лже-патріотів, що готові кожну людину перетворити на грудку бруду, і для яких людське життя — порожній звук. У романі, що вражає масштабністю і трагізмом, докладно описано процес формування людини «втраченого покоління», яка, усвідомивши всю безглуздість майбутнього існування — поза війною, — накладає на себе руки, розуміючи, що її життя можливе тільки всередині війни, біля плеча фронтового друга, а життя в мирній дійсності немислиме, бо воно брехливе, фальшиве та позбавлене щирості.
Олдінгтон розкриває суть «втраченого покоління», яке не лише сповнене ненависті до війни, а й має до неї прив’язаність, через яку нормальне повернення до цивільного життя без психологічного дискомфорту неможливе.
Тему «втраченого покоління» розкрито Ернестом Гемінґвеєм як у його дебютному романі «І сходить сонце», так і в головному антивоєнному творі — «Прощавай, зброє!». Тема роману — це тема кохання під час війни: крихкого та приреченого. Герой захищає своє споконвічне право — право на життя.
Він стає дезертиром, відкидає вбік почуття обов’язку й у такий спосіб протестує проти війни, обираючи життя й кохання. Його розчарування в таких поняттях, як «звитяга», «героїзм» і «подвиг», — це не втрата віри у військову пропаганду, яка привела його на світову бійню, — це глобальне відчуття абсурду буття, крайньою формою якого є сама війна.
У передмові до перевидання роману «Прощавай, зброє!» 1948 року Ернест Гемінґвей висловить пророчі думки, що співзвучні душі кожного українця: «Ті, хто воює на війні, — найчудовіші люди, і що ближче до передової, то більше чудових людей там зустрічаєш; натомість ті, хто затіває, розпалює та веде війну, — свині, які думають тільки про те, що на цьому можна нажитися. Я вважаю, що всі, хто наживається на війні і хто сприяє її розпалюванню, мають бути розстріляні в перший же день воєнних дій довіреними представниками чесних громадян своєї країни, яких вони посилають битися».
«ВТРАЧЕНЕ ПОКОЛІННЯ» В УКРАЇНІ
Їх невипадково називають «неврахованими жертвами війни». Людей, які отримали не лише фізичні, а й психологічні каліцтва від одного факту участі у війні. Скільки українців поповнять їхнє число, тепер сказати досить складно. А чи вдасться нам уникнути появи в Україні «втраченого покоління» XXI століття — питання, яке залишається відкритим.
Мартін Гал
Український письменник
Немає коментарів:
Дописати коментар