Рей Бредбері: «Як я закохався у книжки»

  

У світі, де яскраві екрани, що світяться, приваблюють сильніше, ніж сторінки, де миттєві повідомлення витісняють роздуми, слова Рея Бредбері про читання книжок лунають, наче голос з іншого виміру — виміру, де література була провідною зіркою, а бібліотеки — храмом знань.

Сьогодні, коли ми стоїмо на порозі епохи штучного інтелекту, саме фантасти першими представили нам світи, де технології вступають у протиборство з душею людини. Айзек Азімов, Артур Кларк, Філіп Дік — ці імена для нас, наче магічні заклинання, що відчиняють двері в майбутнє.

Бредбері нагадує нам про те, що книжки — це жива матерія, яка живить наші душі, розвиває нашу уяву і формує розуміння світу. Він вірить, що книги можуть врятувати світ, і його слова стають закликом для мислячих людей.

«Мабуть, вам цікаво дізнатися, як я вподобав книги.

Я навчився читати у три роки. Мені були до душі комікси та мультфільми щонеділі. А в п’ять років я отримав у подарунок книжку казок і одразу ж закохався в читання. Коли мені було шість, я подивився фільм про динозаврів, і вони заполонили моє життя. Те, про що ти дізнаєшся в три, шість, десять і дванадцять років, із плином часу опиняється у твоїх творах. Коли тобі за тридцять, те, що ти робиш, має бути тим, що ти любиш, а те, що ти любиш, має бути тим, що ти робиш.

Мені виповнилося сім років, коли я вперше пішов до бібліотеки, сподіваючись знайти книжки про Країну Оз Лаймена Френка Баума і про Тарзана Едгара Райса Берроуза. Це була неймовірна пригода! Я відчинив двері й зазирнув усередину, де безліч людей чекало на мене. Бачте, бібліотеки — це люди. Тисячі людей, які написали книги і чекають на вас.

Дужче за всіх на мене вплинув Джон Стейнбек. Я прочитав «Грона гніву» у віці 19 років. Одного разу ви знаходите автора, який може провести вас крізь темряву. Так Шекспір і його «Гамлет», а згодом і «Річард Третій» вказали мені шлях. Потім моїми провідниками стали Емілі Дікінсон та Едгар Аллан По, який сказав: «Світло там, де книги». Загалом, досить рано я зробив один важливий висновок: приходячи в бібліотеку, ти знаходиш себе.

Одного разу пізно вночі, коли мені було 12 років, я подивився на Марс у нічному небі й попросив сам не знаю, кого: «Забери мене додому!» І Марс забрав мене. Відтоді щодня протягом 75 років я писав і ніколи не зупинявся.

Я вважаю, що нас дуже багато чого має навчити історія знищення книжок. Коли мені виповнилося 15, за наказом Гітлера на вулицях Берліна спалили величезну кількість книжок. Тоді я зрозумів, наскільки це небезпечно. Адже, якщо ти не маєш можливості читати, ти не можеш бути частиною будь-якої цивілізації, частиною демократії. Тільки читаючи книжки, можна отримати повне уявлення про життя.

Я опублікував першу версію роману «451 градус за Фаренгейтом» у лютому 1951 року, коли переїхав до Лос-Анджелеса зі своєю родиною. Я потребував офісу, і на той момент у мене вже були дві чудові, але дуже галасливі доньки, однак, на жаль, не було грошей. Якось я блукав кампусом UCLA і раптом почув дивні звуки, що долинали з підвалу.

Зійшовши донизу, я побачив кімнату з 12 друкарськими машинками і вигукнув: «Боже мій, це ж офіс!» Так у мене з’явилася можливість орендувати друкарську машинку за 20 центів на годину. Я взяв мішечок із десятицентовиками й переїхав у кімнату в підвалі бібліотеки. Витративши 9 доларів і 80 центів, я написав «451 градус за Фаренгейтом». Це було моє місце — бібліотека, де книжки ніхто не спалював.

Незабаром я уклав контракт із видавництвом Ballantine, повернувся у свою бібліотеку й дописав ще 25 000 слів.

Як я це зробив? Персонажі самі прийшли до мене.

Одного чудового дня Монтег ⓘ виник переді мною і сказав: «Знаєш, хто я?» Я відповів: «Ні. Розкажи». Він повідав мені про своє минуле життя й про те, чому він спалював книги.

Кларисса Маклеллан — 16-річна дівчина, яка обожнювала читання. Вона — саме життя і любов. Я не пишу книжки, їх створюють мої персонажі. Вони приходять до мене й кажуть: «Послухай мене». Я слухаю та записую. Так народжується книжка. Мої персонажі люблять життя і розповідають мені про це. У центрі моєї оповіді завжди цінність найпрекраснішого для людини дару — дару життя.

Яка причина популярності моїх книжок?

Люди знають, що я люблю. Вони торкаються моїх книжок, і ті оживають. Це мій подарунок їм. Книги розумні й мудрі. Любіть те, що робите, і робіть те, що любите. Не слухайте тих, хто переконує вас в іншому. Уява має бути центром вашого життя. Я планую виготовити футболку з написом: «Видеріться на верхівку стрімчака, стрибніть і розправте крила на шляху донизу». Ми всі — діти часу. Я дякую Всесвіту за створення життя на Землі й можливість жити тут».

Huxley — альманах о философии, бизнесе, искусстве и наук