Якщо ви ще не читали романи південнокорейської письменниці Хан Ган, їх варто прочитати. Не тільки тому, що 2024 року вона стала лауреатом Нобелівської премії з літератури, а роман «Дорогий синку, мій любий» потрапив до числа 100 книг, відібраних для арт-проєкту «Бібліотека майбутнього».
Насамперед з її творчістю варто познайомитися ближче, бо Хан — абсолютно непересічний письменник, надзвичайно чуйний до стану душі сучасної людини. У цій публікації ми постаралися дати вам уявлення про феномен Хан Ган та її шлях до літературної слави.
БАТЬКІВЩИНА ПОЕЗІЇ ТА СВОБОДИ
Хан Ган народилася 1970
року в стародавньому Кванджу, який був заснований ще в І столітті до нашої ери.
Це місто має велику вагу для південнокорейської історії та культури. Воно є
батьківщиною каса — жанру віршованого середньовічного епосу, який розповідав
про найважливіші історичні події та діячів. Також можна сказати, що Кванджу —
це колиска південнокорейської свободи й демократії.
Саме тут 1929 року відбулося студентське повстання проти японських колонізаторів. А 1980-го — бунт проти військової диктатури Чон Ду Хвана. США тоді допомогли його уряду впоратися з повстанням, придушення якого супроводжувалося масовими вбивствами і зґвалтуваннями.
Зрештою південнокорейський диктатор став настільки токсичною фігурою, що президент Рональд Рейган змушений був особисто звернутися до нього із закликом розпочати демократичні реформи. Події тих років справили на Хан Ган неабияке враження. А поезія та свобода для неї, як для справжньої уродженки Кванджу, стали майже синонімами.
ПИСЬМЕННИЦТВО — В ГЕНАХ!
У якомусь сенсі вона була приречена стати письменницею — не лише за місцем народження, а й через ту творчу атмосферу, яка панувала у неї в родині. Її батько Хан Сон Вон у 80-х і 90-х роках був досить популярним автором.
Він з дитинства зумів прищепити любов до літературної творчості не тільки Ган, а й її братові Долліму. Проте так уже сталося, що з трьох письменників у сім’ї саме Ган домоглася найбільших успіхів на цьому терені.
Великий вплив на неї справило навчання в одному з найстаріших і найпрестижніших вишів країни — Університеті Енсе. У корейців його диплом вважається таким собі квитком у світ успішної кар’єри, культурної та управлінської еліти.
В університеті Ган фундаментально вивчала корейську літературу. Потім почала сама пробувати писати вірші та оповідання, а через деякий час стала викладати письменницьку майстерність у Сеульському інституті мистецтв.
БУНТ ПРОТИ НАСИЛЬСТВА
У 1995 році вийшов її перший роман — «Любов каторжника». Твори талановитої письменниці неодноразово перемагали на корейських літературних конкурсах і отримували престижні закордонні премії.
У 2016 році за роман «Вегетаріанка» Хан Ган отримала Міжнародну Букерівську премію. Героїня роману вдень живе звичайним життям у пересічній патріархальній сім’ї, але вночі, залишившись наодинці сама з собою, страждає від кошмарів. Від насильства над особистістю немає порятунку ні всередині, ні зовні. Незадоволеність своїм існуванням вирішується за допомогою бунту — героїня відмовляється від м’яса, сподіваючись стати рослиною.
2018 року книжку «Людські вчинки» про повстання в Кванджу відзначили престижною Дублінською літературною премією. Роман починається із загибелі 15-річного підлітка, який шукає тіло свого друга, вбитого під час повстання. Через багато років його мати, намагаючись розібратися в трагедії, відновлює минуле за найдрібнішими деталями.
БАГАТОШАРОВА РЕАЛЬНІСТЬ
А 2021-го Хан Ган здобула французьку Премію Медічі за роман «Я не прощаюся», що описує події, які відбулися в 40-х роках минулого століття на підконтрольному військовій адміністрації США острові Чеджудо, мешканці якого здійняли заколот проти поділу Кореї на Південну та Північну.
Він був придушений урядом з безпрецедентною жорстокістю і став кривавим прологом до Корейської війни. Тут ми також стикаємося з характерною для художнього стилю Хан багатошаровою реальністю: багатоголоссям героїв, акцентом на досвіді, що переживається особисто, і відсутністю хронологічної послідовності оповіді.
Зазвичай про історичні події Хан Ган не розповідає безпосередньо — ми дивимося на них очима різних героїв, що надає оповіді більш об’ємної, об’єктивної оптики. Цією принциповою особливістю пояснюється і той факт, що письменниця начебто уникає писати про найболючішу для корейців тему — поділ країни на Південну й Північну.
Неважко здогадатися, як південнокорейський читач сприйняв би північнокорейську точку зору, подану як «рівноправну».
ПОДОЛАТИ ІСТОРИЧНУ ТРАВМУ
2024 рік приніс Хан Ган цілком заслужено нову нагороду, яка стала вершиною в її письменницькій кар’єрі. Нобелівський комітет присудив їй премію з літератури «за насичену поетичну прозу, що протистоїть історичним травмам і розкриває крихкість людського життя».
Також було зазначено, що письменниця є новаторкою сучасної прози, розкриваючи в поетичному та експериментальному стилі «унікальне розуміння зв’язків між душею й тілом, живим і мертвим». При цьому Хан Ган розробляє болючі, незручні для корейського суспільства теми, яких більшість авторів воліє не торкатися.
Вона сміливо говорить про ціннісну кризу: патріархальної сім’ї, історичної пам’яті, демократичних інститутів, культурних традицій і гендерних ролей.
КУЛЬТУРА ЯК ЗЦІЛЕННЯ ВІД «НІМОТИ»
Хан Ган стала в історії премії 18-ю за рахунком письменницею, яка здобула цю нагороду. Але при цьому першою жінкою-лауреаткою не тільки з Південної Кореї, а й загалом з країн Азії. На сьогодні з-під її пера вийшли 18 книжок, перекладених англійською, німецькою, французькою та іншими мовами світу. До речі, тема культурного діалогу теж не пройшла повз Хан.
У романі «Уроки грецької»
героїня втрачає здатність говорити рідною мовою і намагається зцілитися від
німоти, вивчаючи давньогрецьку. Мабуть, не менше про зцілювальний вплив
культури на душу людини говорять романи й оповідання самої Хан Ган, у яких
травматичний досвід буття долається утвердженням непорушних людських цінностей:
свободи, творчості та гідності особистості.
Huxley
Немає коментарів:
Дописати коментар