1893, 26 вересня – народився Микита Годованець, український поет-байкар, який залишив чималу спадщину своїм нащадкам

  

Перекладач Феофан Скляр писав: “Понад тисяча творів, що вийшли з-під його пера – це справжня ріка мудрості. Початок її у джерелах фольклору, в казках і прислів’ях, у піснях і думах. І недаремно його називають патріархом української байки, бо через усе своє життя проніс він у серці незрадливу відданість до цього бойового жанру літератури”.

Микита Павлович з’явився на світ 26 вересня 1893 року в родині бідних селян. Місце його народження – село Вікнина Кам’янець-Подільської губернії (нині Гайворонський район Кіровоградської області). Батьки мали восьмеро дітей, самі ні писати, ні читати не вміли, проте дуже хотіли вивести своїх нащадків в люди. Микита, наймолодший, змалку тягнувся до науки. Йосип Чайка, який вчив хлопця, приносив малому книжки із власної книгозбірні.

“Ухопив я обома руками цю книгу і бігцем подався в шкільний сад, захопивши з собою якийсь підручник та зошит, примостився під яблунею. То був “Кобзар” Тараса Шевченка. Ні про Шевченка, ні про “Кобзар” я ще нічого не чув. Розгорнув, читаю… О матінко! Українська книжка! Чисто ж так мати моя говорить. Звикаю до незнайомого правопису, читаю один вірш, другий, третій. А серце горить, грає, кипить. Ой, як же гарно, як цікаво!”, – так розповідав про своє дитинство байкар.

Окрім Тараса Шевченка, хлопцю полюбилися твори Леоніда Глібова, Івана Котляревського, Степана Руданського. По закінченню початкової школи, навчався в Степашанській вчительській школі, потім ходив на педагогічні курси, водночас викладав у сільських школах. Відслуживши чотири роки, повернувся до викладацької діяльності. Згодом став до праці в редакції газет у Вінниці та Житомирі.

Творчий дебют Годованця відбувся в 1913 році. Його поезії вперше опублікували на шпальтах тижневика Маяк (київське видання). За чотири роки низка його поетичних творів була опублікована в ревельській газеті.

Я син нужденного села.

Вишневий сад, обдерта стріха –

То мій притулок і утіха.

Природа вчителем була.

У злиднях, в темряві, в журбі

Провів роки свої дитячі,

А далі – серденько гаряче

Кував в стражданні, в боротьбі.

Шукав бажаних берегів –

Знайшов розчарувань багато;

Шукав настирливо, завзято

Нових думок, нових шляхів.

Микита Годованець переклав збірку Дем’яна Бєдного “Байки і пісні”, яку видали в 1920-му. Перша книжка байок “Незаможний Клим” вийшла в 1927 році. Після неї поет написав та надрукував ще кілька невеличких книжок: “До добробуту й культури” (1928), “Парася на парастасі” (1929), “Будяки”, “Довгоносики”, “У колективі” (1930), “Трактор і рало” (1931), “Байки” (1932).

У 1925 році Микита Павлович одружився із Серафимою Миколаївною. Того ж року Годованець увійшов до “ПЛУГУ” (спілка селянських письменників), а в 1934-му став членом спілки письменників СРСР.

1935-го Микита разом із родиною замешкав у Києві. Проте за два роки Годованця заарештували. Його звинуватили в українському буржуазному націоналізмі, а ще він буцімто представник в Україні Євгена Коновальця. Звісно що ніяким емісаром Годованець не був, це була спланована сталінська акція викорінення української інтелігенції. Байкаря заслали на десять років на Колиму.

У 1947-му його звільнили, проте дозвіл на повернення в Україну довелося ще чекати сім років, лише в 1954-му байкар отримав змогу оселитися на Поділлі. Реабілітували поета восени 1957-го, тобто через 20 років після ув’язнення.

Тяжко довелося Микиті Павловичу після заслання, але він з головою поринув у літературну працю. З-під його пера у той період вийшло чимало оригінальних байок. Окрім того, адаптовував українською вірші европейських поетів. Годованець вивчав та освоював техніку написання байок античності та епохи Відродження. Вагомим внеском в розвиток української літератури стали книги: “Байки” (1957), “Заяча математика” (1961), “Конвалія і Лопухи” (1966), “Талановита Тріска” (1967). Проте працювати на повну силу Годованцю не давали цензори, які дуже пильно стежили за його роботою.

27 серпня 1974 року Микита Годованець відійшов у засвіти. 24 вересня 1983-го в школі Кам’янець-Подільська відкрили музей Годованця. Того ж року на будинку де мешкав байкар, встановили пам’ятну дошку, а в грудні 2008-го в приміщені картинної галереї Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника відкрили меморіальну кімнату Микити Павловича.

Марися Тишкевич