Українець у «Мангеттені». Що варто знати про Джорджа Кістяківського, без якого не було б атомної бомби

  

Розповідаємо, як українцеві Георгію (Джорджу) Кістяківському, безпосередньо причетному до створення атомної бомби, вдалося стати одним із найбільш іменитих науковців свого часу.

Георгій Кістяківський народився 18 листопада 1900 року в місті Боярка, яке тоді було у складі Київської губернії російської імперії, в родині професора філософії Київського університету Богдана Кістяківського й педагогині, громадської діячки Марії Берендштам.

Рід Кістяківських веде своє коріння з козацької доби й без перебільшення був частиною інтелектуальної еліти російської імперії. Приміром, дід Олександр Кістяківський — криміналіст, історик права; один дядько Георгія — Володимир — як і батько Богдан, був академіком Академії науки України, вперше створеної за доби Української Держави (Гетьманату) Павла Скоропадського; інший, Ігор, був міністром внутрішніх справ у Гетьманаті.

Сім’я Георгія Кістяківського жила в Боярці недовго. Він навчався у приватних школах у Москві та Києві. Там його й застала більшовицька революція 1917 року, а пізніше — громадянська війна на уламках російської імперії.

Того ж 1917-го Георгій, так і не завершивши навчання в київській гімназії, доєднався до лав Білої армії та воював проти «червоних» як кавалерист і у складі танкового корпусу. Переживши поранення й тиф, у 1920-му Кістяківський із Криму відбуває до Туреччини, потім до Румунії та зрештою — в Німеччину.

Під час перебування в Румунії Георгій пише листа матері та з її допомогою налагоджує контакт із дядьком Ігорем Кістяківським, який після поразки Гетьманату так само виїжджає за кордон. Він вирушив до Франції з більшою частиною сімейного статку — вшитих в одяг коштовностей, які дозволять йому пізніше відкрити власну правничу справу в Парижі.

З допомогою Ігоря Кістяківського Георгій у 1920 році вступає до Берлінського університету, де стає доктором філософії в галузі фізичної хімії під керівництвом Макса Боденштайна — першого науковця, який констатував зв’язок між ланцюговими реакціями та вибухом, що лягло в основу атомної бомби.

Цікавий спогад про знайомство Кістяківського й Боденштайна залишив американський хімік і Нобелівський лауреат Дадлі Гершбах, який спілкувався з українцем. Зайшовши до лабораторії, німецький професор похвалив аспіранта за чудове скляне обладнання для експериментів. Та коли Кістяківський сказав, що замовив його у склодува, Боденштайн розтрощив скляну конструкцію ціпком зі словами: «Жоден із моїх аспірантів не робитиме собі обладнання у склодува». Так Георгій, за словами Гершбаха, «став легендарним склодувом».

У Берліні Кістяківський отримує рекомендацію Боденштайна на стажування в Принстонському університеті у США, куди й вирушає 1926 року за стипендіальною програмою. Там його приймає інший учень Боденштайна — британець Г’ю Стотт Тейлор, за підтримки якого Джордж (як він себе стане підписувати) видасть першу монографію про фотохімічні процеси. Того ж 1926-го він побереться зі шведкою Хільдегард Мьобіус, а через два роки у пари народиться донька Віра.

Сама Віра, яка теж стане науковицею і, до речі, першою жінкою-професоркою Массачусетського технологічного інституту, пізніше розповість, що батьки познайомились іще в Берліні, й Хільдегард вирушила слідом за майбутнім чоловіком у США.

«Вона отримала імміграційну візу і поїхала за ним. Її сім'я повідомила дядька, який перебував у Штатах, про її приїзд, і він був там, на пірсі, щоб переконатися: перше, що станеться — це їхнє одруження з моїм батьком», — згадувала Віра Кістяківська.

Після завершення дворічного стажування, у 1928 році, Кістяківський отримує посаду доцента у Принстоні. У 1930-му почне працювати в Гарварді, з яким пов’яже наукову кар’єру до кінця життя. Зрештою, 1933 року Джордж Кістяківський стане громадянином Сполучених Штатів і почне дедалі частіше співпрацювати з американським урядом та промисловістю як консультант.

 

Корабель США «Джордж Вашингтон», перший підводний човен з балістичними ракетами флоту ВМС Сполучених Штатів, введено в експлуатацію на церемонії Electric Boat Yard General Dynamics Corp, у Гротоні, штат Коннектикут, 30 грудня 1959 року

AP Photo / Frank Curtin

* * *

Історія створення атомної бомби починається з листа німця Альберта Айнштайна та угорця Лео Сіларда до Франкліна Рузвельта у серпні 1939 року. Науковці закликали американського президента звернути увагу на нацистські розробки атомної зброї та збільшити фінансування атомних досліджень у США.

Так у 1940 році постане Національний дослідницький комітет із питань оборони, присвячений найважливішим оборонним розробкам США — більшість із яких, вочевидь, велася в умовах цілковитої секретності. У комітеті працюватиме і Джордж Кістяківський — його бос, президент Принстонського університету Джеймс Конант, очолить там Відділення B («бі»), присвячене бомбам, газам, хімікатам і паливу.

Саме тут Кістяківський стає провідним експертом із вибухових речовин, допомагає налагодити промислове виробництво гексогену і розробляє спеціальну вибухівку для китайських партизанів, які боролися проти японської окупації — вона мала вигляд борошна й навіть могла використовуватись для готування.

Ця експертиза була одним із ключових чинників, через які у жовтні 1943 року Джорджа Кістяківського запросили для участі в надсекретному проєкті «Мангеттен» із розробки атомної бомби в лабораторії Лос-Аламос. Проєкт очолив Роберт Оппенгеймер, якого називають батьком атомної бомби.

Спершу Кістяківський вагався, чи погоджуватись на участь у «Мангеттені».

«Почасти тому, що я не думав, що бомбу створять вчасно, і був зацікавлений у тому, щоб допомогти виграти війну», — зазначав він.

Та врешті вчений погодився — не в останню чергу через крайнє неприйняття нацизму. Він почав роботу над проєктом як консультант американського фізика Сета Неддермаєра, з яким вивчав шляхи покращення кумулятивного ефекту атомного вибуху.

Науковець відмовився селитись у гуртожитку для чоловіків-науковців і випросив собі помешкання у невеликій підсобці біля місцевої школи (яку облаштували для дітей науковців, що жили в Лос-Аламосі). На той час він уже розлучився з Хільдегард, а з новою дружиною — менеджеркою щодо роботи з персоналом Лос-Аламоса Ірмою Шулер — побереться тільки 1945-го. (З третьою дружиною, Елейн Махоні, вчений укладе шлюб після 1962 року).

У помешканні була важлива перевага — окремий душ. Віра Кістяківська, яка жила разом із батьком, згадувала, що той нічого не розповідав їй про роботу. хіба один раз прохопився, що працював разом із Нільсом Бором (усі науковці в Лос-Аламосі послуговувались кодовими іменами).

Ще українець привчив колег до суботньої гри в покер. Про що, до речі, потім шкодував, бо перед кінцем Другої світової «величні теоретичні уми» почали у нього вигравати, хоча спершу навіть не знали правил.

Без українського вченого атомної бомби могло не бути, адже Кістяківський розробив складні багатокутні вибухові лінзи, які стали своєрідним спусковим гачком для неї. 16 липня 1945 року Кістяківський разом з іншими учасниками проєкту «Мангеттен» спостерігав за «Триніті» — першим у світі випробуванням атомної бомби з бункера в пустелі у штаті Нью-Мексико. Як відомо, таку ж бомбу 9 серпня 1945 року скинули на японське місто Нагасакі.

Напередодні випробувань учені зробили ставки на результат, адже ніхто напевно не знав, що станеться під час вибуху. Дехто був переконаний, що всі загинуть. Але випробування в пустелі виявилось успішним. Тож Кістяківський переміг Оппенгеймера в парі́, поставивши усю свою зарплату в 700 доларів на успішність проєкту.

А втім, вибух справив на вчених незабутнє враження.

«Я впевнений, коли настане кінець світу, в останню мілісекунду існування Землі людство побачить те саме, що зараз побачили ми», — сказав тоді Кістяківський.

Після завершення Другої світової війни від президента США Гаррі Трумена Кістяківський отримає медаль «За заслуги» — найвищу цивільну нагороду у США.

 

Президент Двайт Ейзенгавер розмовляє зі своїм новим науковим радником доктором Джорджем Кістяковським, після того, як професор хімії з Гарварду склав свою присягу 15 липня 1959 року у Вашингтоні

AP Photo / Bob Schutz

 

Президент Двайт Ейзенгавер вручив Медаль Свободи Джорджу Кістяковському, спеціальному помічнику президента, на церемонії в Білому домі у Вашингтоні 18 січня 1961 року

AP Photo / Bill Allen

* * *

Після розпуску проєкту «Мангеттен» Джордж Кістяківський повертається до Гарварду викладати, продовжує консультувати уряд США, зокрема для програми балістичних ракет. А в 1959 році тодішній американський президент Двайт Ейзенгавер запрошує вченого стати його спеціальним радником із питань науки.

Про цей період життя вченого ми багато знаємо з його щоденника, опублікованого пізніше під назвою «Науковець у Білому домі» й перекладеного українською минулого року. Приміром, Кістяківський був у складі американської делегації під час першого в історії візиту радянського лідера — Микити Хрущова — до Сполучених Штатів у вересні 1959 року.

Робота в адміністрації Ейзенгавера, а потім — Джона Кеннеді й Ліндона Джонсона зміцнили у Кістяківського переконання в безперспективності ядерного конфлікту й гонитви озброєнь між Штатами й «совєтами».

«Що вище я підіймався кар’єрними сходами, то ясніше починав розуміти, що ця політика [мілітаризації США] часто ґрунтувалася на дуже викривленій (іноді навмисно) розвідувальній інформації… Ці виродки з правого політичного крила змогли переконати всіх у тому, що Радянський Союз є надзвичайно потужним, у що я просто не вірю. Він має чисельну перевагу, але не якісну», — пояснював Кістяківський в одному з небагатьох інтерв’ю.

Тож він докладав зусиль для ядерного роззброєння й демілітаризації світу.

До прикладу, саме Кістяківський був автором ідеї «порога» ядерних випробувань, згідно з якою найбільш дієвим є обмеження ядерної активності нижче за поріг фіксованої сейсмічної активності. Бо перевірка ядерних установок не завжди може виявити підготовку до таких випробувань.

США й СРСР позитивно поставилися до ідеї «порогового обмеження». Але укладенню домовленості завадив інцидент зі збиттям американського розвідувального літака У-2 в 1960 році. Договір про обмеження ядерних випробувань під землею, де частково була інкорпорована ідея Кістяківського про «поріг», Штати й Радянський Союз усе ж підписали в 1974 році, а чинності він набув у 1990-му.

Та робота в американському уряді також привела українського науковця до розчарування в політиці. Рубіконом стало американське вторгнення у В’єтнам, після якого Кістяківський обірвав усі контакти з адміністрацією та став активно агітувати за мир.

У 1977 році він очолив Раду за придатний для життя світ (Council for a Livable World), яка виступає за нерозповсюдження ядерної зброї, й долучився до Пагвоського руху за мир, роззброєння та міжнародну безпеку.

Президента Рональда Рейгана Кістяківський критикував за зацикленість на протистоянні з СРСР. За деякими свідченнями, активна антивоєнна позиція навіть призвела до звинувачень на адресу Кістяківського в роботі на радянські спецслужби й підриві національної безпеки США.

8 грудня 1982 року, незабаром після 82-го дня народження, Джордж Кістяківський помер у своєму домі від раку легень. Свої некрологи опублікували провідні американські газети The New York Times і The Washington Post, та найбільш особистою стала посвята від колишніх колег із Гарвардського університету:

«Кістяківський був видатним науковцем, украй відданим працівником цього університету й невтомним борцем за належне використання науки в питаннях публічної політики. Зокрема, він продовжував свою сміливу боротьбу за контроль над ядерною зброєю аж до останніх днів.

Друзі знали його як направду виняткового чоловіка: відважного, приголомшливого, метикуватого, інтелігентного й сильного. Кістяківський безстрашно й потужно висловлював власні погляди і публічно, і приватно. Він мав усталені погляди як на окремі питання, так і на людей, тож неминуче нажив ворогів — але ніколи не дозволяв цьому втручатися в обстоювання дій, у які він вірив».

Олег Павлюк

журналіст-міжнародник