1989, 9 листопада - впав Берлінський мур. Які трагедії, емоції та події бачила ця стіна між Сходом і Заходом

  

Увечері 9 листопада 1989 року, рівно 35 років тому, сталася одна з найбільш знакових подій в історії ХХ століття. Тієї ночі впав Берлінській мур, що майже 30 років розділяв східну і західну частини Берліна, а разом з ними — Схід і Захід у роки холодної війни.

155-кілометрова стіна розділяла Берлін з серпня 1961 року до листопада 1989, тобто понад 28 років.

На момент її зведення Німеччина була розділена вже 16 років. Після поразки у Другій світовій війні її східна частина опинилася в зоні радянської окупації, а західна — під управлінням британської, французької та американської адміністрацій. Аналогічним чином — на чотири сектори — був розділений і Берлін.

Підконтрольна СРСР східна Німецька демократична республіка (НДР) збудувала мур, щоб зупинити відтік населення на Захід: лише за перші півтора десятиліття після війни з НДР до ФРН втекли 3,5 млн осіб. Як мінімум половину таких біженців щорічно становили молоді люди до 25 років.

Тож НДР спробувала фізично відгородити населення східного Берліна, збудувавши велетенський мур. В межах міста він простягався на 43 км, а на кордоні між Західним Берліном і НДР — ще на 112 км. Бетонна стіна з колючим дротом на деяких ділянках була обладнана також понад 300 спостережними вежами, протитанковими їжаками, сигнальними кабелями, спеціальними ровами, «смугами смерті» і піщаними доріжками, місцями із замінованими ділянками.

Однак і ця колосальна споруда зрештою не встояла. 35 років тому із падіння Берлінського муру розпочалося об'єднання Німеччини. Вже 3 жовтня 1990-го, через рік після відкриття кордонів, країна святкувала своє офіційне возз'єднання. Ця дата досі залишається національним святом у сучасній ФРН.

У добірці архівних фотографій NV нагадує про головні віхи існування та падіння Берлінського муру.

Перший день зведення Берлінського муру

У ніч на неділю 13 серпня 1961-го на вулицях Берліна з’явилися перші мотки колючого дроту, а для жителів Східного Берліна кордон повністю заблокували воєнізовані патрулі. Так почалося будівництво Берлінського муру, який до середини 1970-х перетворився на неприступний бетонний бар'єр заввишки приблизно 3,5 метри зі складною системою захисту.

 

Розкопаний тротуар біля Бранденбурзьких воріт, 13 серпня 1961: невдовзі зведений тут мур розділить Східну і Західну Німеччину (Фото: Bundesregierung, Fotograf: Horst Siegmann)

Перша спроба втечі у день появи огороджень

Вранці у неділю, 13 серпня 1961-го, мешканці східного Берліна зібралися біля новозбудованих «прикордонних» перешкод на Ебертштрассе. Напередодні ввечері тут встановили сітку-рабицю з колючим дротом. Натовп став дедалі більшим, деякі з людей шукали способу втекти через цей новий паркан — адже Західний Берлін був лише за декілька кроків.

Кадри фотохроніки зафіксували, як непомітно для прикордонників НДР людям зі східного Берліна вдалося плоскогубцями розрізати паркан і подолати перешкоду. На фото вони перебігають на інший бік вулиці, у Західну Німеччину, сповнені радісних емоцій. Однак частина групи людей тоді залишилася за огорожею: їх відтіснила прикордонна поліція НДР, закривши «вікно на Захід».

 

Фото: Michael-Reiner Ernst/SBM

Паркан, що став стіною між світами

На кількох фото нижче видно, як бригада мулярів в серпні 1961 року зводить справжні Берлінський мур, а не тимчасові загородження, на мосту Сандкруг (поруч з пропускним пунктом на Інваліденштрассе). Цей мур складався з двох шарів порожнистих бетонних блоків, його висота на фото — близько 1,70 метра. Біля Бранденбурзьких воріт і прилеглої території встановили додаткові загородження з бетонних блоків і колючого дроту. Будинки на Харцерштрасе, виходи з яких вели до Західного Берліна, замурували.

 

17 серпня 1961 року / Фото: Michael-Reiner Ernst/SBM

Перший і найвідоміший дезертир-утікач

За 28 років існування Берлінського муру (серпень 1961-го — листопад 1989-го) втекти через неї до ФРН спромоглися 5 тис. 75 осіб.

Щонайменше 574 з них були дезертирами з лав армії НДР. Першим став 19-річний солдат Конрад Шуман, який стояв на варті уздовж споруджуваної стіни.

15 серпня 1961-го року, на третій день після початку зведення муру, Шуман зробив найвідоміший у світі «стрибок до свободи», що потрапив в об'єктиви журналістів, які чергували біля стіни. Після кількох хвилин вагань Шуман перестрибнув прикордонне загородження з колючого дроту — підбадьорюваний жителями і поліцейськими Західного Берліна.

 

Стрибок до свободи - Конрад Шуман тікає зі Східного Берліна в Західний, 15 серпня 1961 (Фото: Peter Leibing)

Кадри його втечі облетіли весь західний світ, однак Шумана обтяжувала його раптова відомість. Він перебрався із Західного Берліна до Баварії, але десятиліттями побоювався помсти спецслужб НДР і вимушено не підтримував контактів зі своєю сім'єю, що залишилася у Східній Німеччині.

«Лише з 9 листопада 1989 року я відчуваю себе дійсно вільним», — казав він згодом про падіння Берлінського муру. У 1998 році Шуман, який страждав від депресії, покінчив життя самогубством.

Розділені родини і життя

Вже в перші тижні й місяці існування Берлінського муру керівництво НДР доклало всіх зусиль, щоб унеможливити будь-які контакти західних і східних німців.

28 серпня 1961-го, через два тижні з початку розмежування міста стіною, шеф поліції Східного Берліна ознайомив підлеглих з новою інструкцією МВС. Вона наказувала утримувати східних берлінців на відстані як мінімум 100 метрів від муру. «У всій зоні державного кордону, особливо на контрольно-пропускних пунктах, слід запобігати будь-яким контактам — [заборонити] обмін вітаннями або листами, передавання подарунків тощо — між жителями Західного Берліна і людьми в секторі НДР», — йшлося в цій інструкції.

Мур в районі вулиць Бернауер-штрассе, Бруннен-штрассе і кладовища на Лізен-штрассе був згодом спеціально підвищений, щоб позбавити берлінців можливості махати одне одному або встановлювати інші форми контактів.

У своїх спогадах згаданий вище утікач Конрад Шуман розповідав, що до втечі його підштовхнула одна зі сцен, побачених у перші дні будівництва стіни. Тоді на очах Шумана прикордонники заборонили повернутися до ФРН берлінській дівчинці, яка гостювала у бабусі й дідуся в НДР. Її батьки залишилися в Західному Берліні і, стоячи біля самого кордону, марно просили повернути їм дитину.

 

Дитина зі східного Берліна за колючим дротом, що згодом стане стіною, вересень 1961 року / Фото: Polizeihistorische Sammlung des Polizeipräsidenten in Berlin

Голоси Заходу

Генеральний прокурор США Роберт Кеннеді та бургомістр Західного Берліна, майбутній канцлер ФРН Віллі Брандт, виступають біля Берлінського муру в районі Бранденбурзьких воріт, 22 лютого 1962 року.

Саме з подачі Віллі Брандта у ФРН мур називали Ганебною стіною, згодом цей вираз закріпився і в англомовному світі.

Жертви муру: знакова історія 18-річного Петера Фехтера

Щонайменше 140 осіб загинули безпосередньо біля Берлінського муру в 1961—1989 роках. Серед них були і випадкові жертви, проте більшість загиблих вбили під час спроби втекти.

Таке право охоронці Берлінського муру отримали менш ніж через два тижні після початку його будівництва. 22 серпня 1961-го політбюро Соціалістичної єдиної партії НДР затвердило план «систематичного розширення заходів безпеки на кордоні». Він передбачав і т.зв. можливість «закликати [порушників-утікачів] до порядку — за необхідності за допомогою вогнепальної зброї».

Один з найрезонансніших випадків стався 17 серпня 1962 року, через рік після зведення муру. Тоді 18-річний муляр Петер Фехтер вирішив разом з другом тікати в Західний Берлін. Вони спробували перелізти через стіну неподалік від найвідомішого тепер пропускного пункту в центрі міста — американського КПП Чарлі.

Другу Фехтера втеча вдалася, а сам він дістав важке кульове поранення. Поранений Фехтер впав назад на територію НДР, де стікав кров’ю і кликав на допомогу ще близько години — поки його серце не зупинилося. Ділянка «смуги смерті», де лежав Фехтер, проглядалася по обидва боки стіни, проте ніхто з військових жодної зі сторін йому не допоміг.

Трагедія набула широкого резонансу. Вже наступного дня західні берлінці провели масові демонстрації, звинувачуючи владу НДР у жорстокості, а американський контингент Берліна — у бездіяльності.

Історія Фехтера потрапила на обкладинку журналу Time у серпні 1962-го. А в 1997 році, через сім років після возз'єднання Німеччини, німецький суд визнав винними двох колишніх прикордонників НДР, Рольфа Фрідріха і Еріха Шрайбера, винними у вбивстві Петера Фехтера — навіть попри те, що злочин було вчинено за 35 років до того.

Фрідріх і Шрайбер визнали свою провину, хоча розслідування не змогло встановити, хто з них (або третій, вже померлий товариш по службі) зробив фатальний для Фехтера постріл. На суді в 1997 році вони заявили, що хотіли б повернути час назад і зберегти життя втікачеві.

Підкопи, тунелі, пароплав: як східні німці намагалися втекти на Захід

За майже 30 років існування Берлінського муру сотні людей намагалися знайти спосіб здолати цю перепону і втекти на Захід.

Наприклад, 3−4 жовтня 1964 року через виритий під Берлінською стіною тунель зуміли втекти 57 жителів Східного Берліна. Це була наймасовіша одномоментна втеча через бетонну перешкоду. Як і в багатьох інших випадках підземних втеч, вирити 145-метровий тунель допомогли західні берлінці. Серед них був і студент-фізик Райнхард Фуррер, який пізніше став відомим німецьким вченим і астронавтом.

Під кінець цієї операції війська НДР виявили втікачів і вхід у тунель. Зав’язалася перестрілка, під час якої один зі східнонімецьких прикордонників помилково вистрілив у свого колегу, унтер-офіцера Егона Шульца. Поранення виявилося смертельним, проте в НДР приховали правду про загибель Шульца. Було оголошено, що він загинув від рук перебіжчиків, і пропаганда НДР створила культ навколо імені прикордонника — ім'ям Шульца назвали вулиці та навчальні заклади. Після возз'єднання Німеччини більшості цих об'єктів повернули колишні назви.

А 8 червня 1962 року 13 мешканців Східного Берліна, переважно молодь, викрали екскурсійний пароплав Weißen Flotte і перетнули річку Шпрее під градом куль прикордонників НДР, досягнувши Західного Берліна неушкодженими. Західнонімецькі поліцейські тоді відкрили вогонь у відповідь.

Численні інші способи втечі через мур найчастіше передбачали тунелі чи підкопи.

Від паркану до багаторівневих фортифікацій: «смуга смерті» та інші укріплення муру

Протягом років Берлінський мур зміцнювали, укріплювали та розширювали. Деякі його ділянки були обладнані «смугами смерті» поміж двома рядами стін. Укріплення включали також земляні рови, колючий дріт, сигнальну огорожу під електричною напругою, смуги з гострих шипів і контрольно-слідові піщані ділянки, сторожові вишки, наряди конвою, готового відкрити вогонь на ураження — все це було покликане утримати жителів НДР від спроб втечі до ФРН.

Витрати на утримання стіни були величезними: відомо, що до 1983 року її щорічне обслуговування, з урахуванням витрат на персонал, обходилося в 1 млрд марок. Це в десять разів більше, ніж витрати на спорудження основної частини бетонного валу до кінця 70-х (було витрачено близько 100 млн марок).

«Містере Горбачов, знесіть цю стіну»: початок кінця Берлінського муру

12 червня 1987 роки — за два роки до падіння стіни і за лічені роки до розвалу СРСР — тодішній президент США Рональд Рейган виступив у Берліні зі знаковою промовою.

На площі перед Бранденбурзькими воротами в Берліні, в його західнонімецькій частині, Рейган звернувся до Горбачова із закликом демонтувати Берлінську стіну.

«Пане генеральний секретарю Горбачов, якщо ви шукаєте миру, якщо ви шукаєте процвітання для Радянського Союзу та Східної Європи, якщо ви шукаєте лібералізації, приїжджайте сюди до цих воріт, містере Горбачов, відчиніть ці ворота. Містере Горбачов, знесіть цю стіну!» — закликав Рейган.

 

Рональд Рейган виступає біля Бранденбурзьких воріт та Берлінського муру на боці ФРН / Фото: Reagan White House Photographs, 1/20/1981 - 1/20/1989 Collection: White House Photographic Collection

Масові демонстрації у НДР та Берліні, що передували падінню муру

У січні 1989 року Еріх Гонеккер, керівник НДР і генсек ЦК Соціалістичної єдиної партії Німеччини, заявив, що Берлінський мур «все ще існуватиме через 50 або навіть через 100 років». «Стіна залишиться доти, доки не зміняться умови, які призвели до її зведення», — стверджував Гонеккер.

Однак уже в найближчі місяці умови змінилися докорінно. Економічне становище НДР було жалюгідним, у країні наростали протестні демонстрації. Соціалістичний блок розпадався на очах: Чехословаччина (ЧССР) і Угорщина на тлі хвилі демократичних рухів відкрили кордони з Австрією і ФРН, через які на Захід кинулися тікати десятки тисяч жителів НДР.

Намагаючись утримати потоки біженців, восени 1989 року НДР фактично закрила кордон з сусідньою ЧССР. Обурення східних німців росло, багатотисячні демонстрації проходили дедалі частіше — так, 9 жовтня на вулиці Лейпцига вийшло 70 тис. осіб. Учасники протестів у НДР вимагали реформ, вільних виборів, а дисиденти почали відкрито створювати опозиційні та правозахисні організації.

У кінці жовтня Еріх Гонеккер пішов у відставку (зокрема через хворобу), поступившись своєю посадою Егону Кренцу.

 

 

Демонстрація на Карл-Маркс-Плац у Лейпцигу, 16 жовтня 1989 року / Фото: Bundesarchiv, Bild 183-1990-0922-002 / CC-BY-SA 3.0

7 жовтня берлінська молодь вийшла на демонстрацію на підтримку політичних змін перед Палацом Республіки в Берліні. Акція була приурочена до 40-ї річниці заснування НДР. Того ж та наступного вечора відбулися серйозні масові арешти у Східному Берліні та інших містах (Фото: Andreas Schoelzel)

7 жовтня берлінська молодь вийшла на демонстрацію на підтримку політичних змін перед Палацом Республіки в Берліні. Акція була приурочена до 40-ї річниці заснування НДР. Того ж та наступного вечора відбулися серйозні масові арешти у Східному Берліні та інших містах / Фото: Andreas Schoelzel

Чиновник, який «обрушив» Берлінський мур достроково

Під тиском протестів, що охопили країну, влада НДР вела переговори з ФРН про економічну допомогу в обмін на послаблення політичного режиму і правил перетину кордону.

9 листопада 1989-го Політбюро НДР затвердило новий режим виїзду з країни: тепер можна було подавати заявки на еміграцію в ФРН, також дозволялися 30-денні поїздки в Західну Німеччину, але для цього потрібні були паспорт і віза. При цьому паспорти необхідного зразка були лише у 4 млн з 16,6 млн жителів НДР.

Новий режим мав набути чинності наступного дня, 10 листопада, щоб паспортні столи встигли підготуватися до напливу людей.

Оголосити про це рішення увечері 9 листопада 1989 року Політбюро довірило своєму спікеру Гюнтеру Шабовскі. Він не брав участі в засіданні керівництва країни і не знав про деталі нових правил. Зачитуючи їх на пресконференції, Шабовскі згадав, що заявки на виїзд розглядатимуть швидко, а виїжджати до ФРН дозволяється через всі пункти пропуску, включно з КПП Берлінського муру.

«Коли це набуває чинності?» — запитали чиновника журналісти. Шабовскі розгубився і ніяково почав переглядати папери. Він випустив з уваги відстрочку до 10 листопада і процитував інший фрагмент документа: «Негайно, без зволікання».

Новина про те, що громадяни НДР можуть з цього моменту перетинати кордон з ФРН, миттєво розлетілася у ЗМІ Західної Німеччини і досягла Східної. «НДР відкрила кордон» — такі заголовки бачили на екранах жителі ФРН ввечері 9 листопада.

 

 

Сотні прикордонників Східного Берліна стоять на Берлінській стіні біля Брандебурзьких воріт, на них дивляться тисяч мешканців Західного Берліна, 11 листопада 1989 року / Фото: Reuters/File Photo

Мур, що не встояв перед історією: перші години після падіння Берлінської стіни

Через кілька годин після заяви Шабовскі по обидва боки Берлінського муру зібралися тисячі схвильованих німців. Ситуація була вкрай напруженою: прикордонникам не давали жодних вказівок про пропуск людей, і з’ясувати щось у начальства в пізній вечір їм не вдавалося.

Побоюючись як смертельної тисняви, так і натиску людей на самих прикордонників, військові вирішили на свій страх і ризик відкрити пункти пропуску і зупинити прикордонний контроль. Вважається, що першим історичне рішення прийняв Гаральд Ягер, старший офіцер біля КПП на Борнгольмер-штрассе.

Саме Так ближче до опівночі 9 листопада сталося падіння Берлінського муру. Через кілька годин в ту ж ніч тисячі радісних німців з ФРН і НДР обіймали одне одного, не вірячи в реальність того, що відбувається.

 

Автор: Інна Семенова