Ким був Георгій, які цінності сповідував та як вплинув на революційні процеси та історичні зміни в Україні, які відчуваємо і сьогодні, читайте у цьому тексті.
"Я приїхав
захищати честь та ім'я мого батька"
Батько Георгія,
Руслан Ґонґадзе, був режисером-документалістом у Грузії та одним із засновників
Гельсінської групи. Напередодні розпаду Радянського Союзу він очолив політичну
партію "Народний Фронт. Вільна Грузія". Георгій працював із батьком, керуючи
інформаційною політикою партії.
Наприкінці 80-х
років Георгій їздив країнами колишнього Радянського Союзу, представляючи вільну
Грузію на з'їздах політичних сил, які виступали за незалежність своїх країн.
Після кількох
років правління першого президента Грузії Звіада Гамсахурдії батька Георгія
Руслана Ґонґадзе, колишнього соратника президента і депутата першого
незалежного парламенту Грузії, оголосили "ворогом народу".
Георгій вирушив до Грузії, щоб підтримати батька. Він приєднався до Тбіліського повстання як медбрат. У той період у Тбілісі він знімає перший документальний фільм "Біль землі моєї", монтаж якого завершив вже в Україні.
"Мій син на
той час жив у Львові. Раптом стукіт у двері. Я злякалася, тому що можна було
чекати чого завгодно. На порозі стоїть мій син в білому маскхалаті і з
автоматом. Говорить: "Мамо, я приїхав захищати честь та ім'я мого батька.
Я на грузина руку не підніму. Я буду санітаром"", – розповідала мати,
Леся Ґонґадзе.
Влітку 1993 року,
коли грузини відстоювали Абхазію від російської окупації, Георгій поїхав на
батьківщину, щоб зняти документальний фільм про участь українських добровольців
у визвольній війні Грузії. "Тіні війни" – друга документальна стрічка
Георгія, продюсеркою якої стала його майбутня дружина Мирослава Ґонґадзе.
Повернувся до
Тбілісі Георгій останнім евакуаційним літаком із Сухумі. Документуючи в 1993
році російське вторгнення в Абхазію, Георгій отримав поранення – два десятки
осколків та множинні переломи кінцівок.
"Коли його
принесли додому всього забинтованого, я знепритомніла. Лікарі нарахували у
нього на тілі 26 ран", – ділилася спогадами мати.
Сьогодні нове
покоління українських журналістів висвітлює воєнні злочини РФ та російську
агресію проти України. Грузинські добровольці ж захищають Україну у складі
Грузинського легіону.
"Я зрозумів,
що жити не можу без цієї землі"
Георгій вболівав
не лише за українську журналістику, а й за культуру та державність. У 1989 році
Георгій Ґонґадзе взяв участь у Пісенному фестивалі "Червона рута".
"Акторка
Лідія Данильчук розгорнула на стадіоні синьо-жовтий прапор і до неї кинулась
міліція. Але львів'яни їх відтягнули. Розбиті голови мали Тарас Чубай і Георгій
Ґонґадзе, це сталося під час потасовки з міліцією. Фестиваль "Червона
рута" – це було потужно в плані атмосфери і нашого співжиття.
Ми відчули певну
свободу, яка залежить тільки від нас, не від кого, а від нас. Ніхто не міг
нічого зробити. Георгій Гонгадзе приїхав з перемотаною головою у Львів. Ми
вийшли з потяга з Чернівців і пішли у Львові в центр, на площу, де мав постати
пам'ятник Шевченкові. Там був спонтанний мітинг", – розповідав Юрій
Волощак, український журналіст.
На відеокадрах
Богдана Леко 21 вересня 1989 року Георгій Ґонґадзе як прапороносець
Студентського Братства в Чернівцях під час проведення "Червоної рути"
читає вірш Тараса Шевченка "Заповіт".
"І ось
одного разу мене запросили на установчий з'їзд Народного Руху України у Києві.
Там я познайомився з українською молоддю, а незабаром потрапив до Чернівців на
перший фестиваль української пісні "Червона рута", де в мене
прокинулося дивне почуття – я зрозумів, що жити не можу без цієї землі", –
розповідав Георгій Ґонґадзе.
Далі буде...
Немає коментарів:
Дописати коментар