1929, 19 вересня затверджується постанова ВУЦВК та РНК УСРР «Про утворення на території Запорізької округи Хортицького району з переважною німецькою людністю»

  

У вересні 1929 року на території Запорізької округи Дніпропетровської області з’явився окремий Хортицький район – «з переважною німецькою людністю», як проголошувала постанова про його створення.

Хортицький німецький район — адміністративно-територіальна одиниця в Українській РСР, яка існувала у 1929-1930 роках, національний район з центром у селищі Верхня Хортиця (зараз – у межах міста Запоріжжя). Населення  – 18 485 осіб, з яких 11 815 становили німецькомовне населення (переважно меноніти). Район  складався з дванадцятьох сільрад: Верхнє-Хортицької, Нижньо-Хортицької, Кічкаської, Широчанської, Павлівської, Бабурської, Смолянської, Миколайпільської, Веселовської, Лукашевської, Ново-Запорізької та Зеленогайської.  Вісім  з них були німецькими та  мали у своєму складі 24 менонітських поселень.

У системі сільського господарства Хортицького району працював 31 німецький колгосп. Серед освітніх закладів  – 18 німецьких національних та трудових шкіл. Навчання в них велося німецькою мовою. В столиці району – у Верхній Хортиці – працювали німецькі педагогічний та машинобудівний технікуми.

Хортицький німецький національний район був ліквідований постановою ВУЦВК від 2 вересня 1930 року. Тоді територію району було приєднано до земель, що були підпорядковані  Запорізькій міській раді.

Роман Акбаш