Лицарські клуби в Україні: середньовічні бої, історичні фестивалі та загадки старої цегли

 

Відважні лицарі, важелезні обладунки, тривалі виснажливі походи, облоги європейських міст, старовинні танці та чітко продуманий одяг тих епох, а ще фестивалі та рольові ігри, на яких все це намагаються відтворити учасники всіх поколінь.

Ми певні, що ви хоча б раз бували на такому заході або й самі колись бігали лісами з вирізьбленим луком і дерев'яним мечем. Доба лицарів не минула, а просто трансформувалася у нові захоплення.

Наша гостя сьогодні – Ольга Грабовська, кандидатка історичних наук, досвідчена археологиня, учасниця історичних фестивалів, голова лицарського клубу “Аркона”. З нею поринемо в особливості історичної реконструкції та секрети цегли.

🏰 Хто такі рольовики і реконструктори?

🏰 Як середньовічний бій став спортом?

🏰 Що таке експериментальна археологія?

🏰 Як робляться тематичний одяг та обладунки?

🏰 Як визначити межі “автентичності” у таких реконструкціях?

🏰 Як такі фестивалі допомагають розвивати місцеві громади?

🏰 Чим нас може дивувати цегла і чому так важливо її вивчати?

Де шукати своїх предків. Від архівів до ДНК-тестів: інструкція від генеалога Сергія Фазульянова

 

Що ви знаєте про свою родину? Чи відомі вам шляхи ваших предків? Якщо так, то до якого покоління вдалося знайти інформацію? Генеалогія вважається одним з найпопулярніших хобі в усьому світі, і сьогодні ми теж поговоримо про неї.

Цей випуск ми вирішили зробити прикладним і розповісти про те, як досліджувати сімейну історію. Для цього в гості завітав професійний генеалог Сергій Фазульянов. А розпитувати його буде Анна Ніколаєва, авторка книжки-практичного путівника у світ генеалогії «А тепер і спитати немає в кого», науковим редактором якої став пан Сергій. Вмикайте наш випуск, щоб дізнатися:

🧬 З чого почати досліджувати свій рід?

🧬 Що можна знайти в архівах?

🧬 Де шукати інформацію про предків емігрантів?

🧬 Про що можуть розповісти ДНК-тести?

🧬 Що особливого у генетичному коді українців?

Десять заборонених українських документальних фільмів

  

Сергієнко Роллан Петрович

Радянський та український кінорежисер. Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

«Освідчення в коханні» (1966; режисер Роллан Сергієнко, оператор Едуард Тімлін)

«Я не хотів би жити в країні, яку ти мені щойно показав, мудак», – сказав міністр культури СРСР Олексій Романов Роланові Сергієнку після здачі фільму в Москві. Повнометражне документальне кіно чесно розповідає про трагічну долю жінок України за півстоліття радянської влади. У ньому слово дають жертвам сталінських репресій, інвалідам Другої світової війни, колгоспницям, робітницям. У фіналі жінки з Донеччини власноруч переносять і монтують важкі рейки для будівництва залізничної колії. Така правдивість обурила чиновників радянського кіно. Україна поставала інакшою, ніж у пропагандистських агітках. Авторів фільму звинуватили в «нігілізмі» і в тому, що вони «викривили» радянську дійсність. Після численних переробок фільм поклали на полицю. Єдина копія збереглася в Москві, в музеї Сергія Ейзенштейна.

Речей таємна суть

  

На сцені й за Лаштунками

Погляд на біографію Марії Євгенівни Малиш-Федорець крізь призму психоаналізу виокремив би такий факт. Дівчинка була сьомою дитиною в родині, її мати при пологах померла, а батько, щоб не сиротити дітей, вдруге не одружився. Для Марійки він був вищим авторитетом. Отже, можна припустити, що до Миколи Садовського його ученицю «штовхнуло» щось схоже на Едіпів комплекс. Про першу зустріч у Ніжині вона згадувала: «За столом я з переляку сіла за самовар, щоб за нього сховатися й крадькома поглядала на Садовського. Я боялася стрінутися поглядом, але що я не гляну, то й він усе на мене дивиться...»

Українське кохання Ференца Ліста

  

Це історія великого і трагічного кохання, що почалося в Україні, а завершилося на італійській землі. Композитор Ференц Ліст, якого обожнювала вся Європа, зустрів у Києві графиню Кароліну Сайн-Вітгенштейн. Ця зустріч подарувала нам цілу низку музичних шедеврів, назавжди зробивши Ліста частиною українського культурного міфу.

Святослав Ріхтер — всесвітньо відомий піаніст із Житомира та Одеси, почесний доктор Оксфордського та Страсбурзького університетів, лауреат премії «Греммі»

  

Моя рідна Одеса породила стільки чудових музикантів, що для того, аби плюнути на вулиці і не влучити в якесь місце, пов’язане з їхньою пам’яттю, потрібно навмисно цілитися. Але герой моєї розповіді навіть серед них — явище виняткове. Щоправда, він народився у Житомирі, але незабаром його батько перебрався до Одеси, де він і прожив приблизно два десятки років.

Сумно, що він не просто її покинув, а зовні виключив зі свого життя та біографії — нічого не говорив, ніде не згадував про одеський період свого життя. Можливо, йому було нелегко згадувати місто, де було розстріляно його батька.

У ЗАТІНКУ: про геніїв та їх не менш геніальних дружин

  

Вони створювали умови для праці. Затишок, спокій, комфорт. Знали, коли принести чаю, здобну булочку чи чарку вишнівки. Розрадити чи змовчати. Дружини переписували та передруковували рукописи. Подавали репліки у момент вивчення ролей. Мили пензлі. Сортували кореспонденцію. Надихали. Наповнювали. Вгамовували дітей, щоб ті галасом не заважали генію. Шукали гроші для закордонного відпочинку, турне чи подорожі. Палко кохали й ставили кохання на щабель вище за власну реалізацію. Одні благовірні відповідали взаємністю та фінансовим благополуччям. Другі — лише сердечними почуттями. Треті — ні тим, ні іншим.

Квітка Цісик. " Де ти тепер" /" Місто спить"/